Євген Козак – видатний український композитор.

Євген Теодорович Козак народився 22 квітня 1907 року у Львові, в сім’ї священика. Юнацькі роки провів у с. Колодне, на Львівщині (тепер Кам'янко-Бузький район Львівської області.), де постійно проживали його батьки.

Музичні та вокальні здібності проявив дуже рано. Жодне родинне свято чи сільський концерт не обходились без участі здібного до співу голосистого хлопця.

У п’ятнадцять років, Євген здав вступні іспити до п’ятого класу Львівської гімназії (1922-1927). Паралельно навчався у Вищому музичному Інституті ім. М.Лисенка (клас флейти та теоретичних дисциплін). Тут він з ентузіазмом став вивчати мистецьку спадщину композиторів-класиків – М. Лисенка, К. Стеценка, С. Людкевича й особливо М. Леонтовича. До часу навчання в гімназії належать перші композиторські спроби Є.Козака.

Свою музичну освіту Євген продовжив у Львівській консерваторії, а у 1930 році за порадою батька він почав одночасно навчатися на біологічному факультеті Львівського університету Яна Казимира.

Після смерті батька нелегкі матеріальні обставини змусили юнака пробивати собі дорогу самостійно.

Ще у 1928 році у Львові був організований студентський чоловічий квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під керівництвом Євгена Козака, у якому сам Євген брав участь. Спочатку квартет був організований з метою заробітку, студенти виступали у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом – на львівських естрадах, по радіо. Ансамбль активно пропагував українську естрадну, розважальну і танцювальну музику. Цікаво, що за фортепіано у цьому квартеті був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич, який здобув у Львові музичну освіту, а одним із солістів – його рідний брат Юрій Шухевич.

Робота з квартетом забирала багато часу, була напруженою та виснажливою, однак ця праця з одного боку дала Є.Козакові можливість закінчити Львівську консерваторію, а з іншого – дозволила багато експериментувати, перевіряти на практиці звучання, шукати нові виразові засоби. Для цього колективу Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава «Ревелєрсів Євгена» зростала, і квартет став відомим у Галичині.

А. Кос-Анатольський, Л. Яблонський та Є. Козак у Львові

Консерваторію Є.Козак закінчив 1932 року, але державні іспити здав лише в 1938 році. Після закінчення консерваторії Є.Козак стає учителем співів та музики у Львівській жіночій гімназії та в кооперативному ліцеї.

З 1939 року Є. Козак працює диригентом мішаного хору Львівського радіокомітету. У 1941-1944 рр. він викладає в Інституті народної творчості музично-теоретичні предмети.

У важкі воєнні роки Євген Козак був змушений додатково працювати в театрі “Веселий Львів”, який був заснований у 1942 році і належав за формою до театру-вар’єте. Непросто було створити людині добрий настрій у воєнні часи, тут потрібен був великий талант. Євген Козак був душею театру і долучився до успіху і як автор музики до вистав, і як директор “Веселого Львова”.

В повоєнні роки Є. Козак працює керівником вокального квартету при Львівській філармонії, музичним редактором у Львівському радіокомітеті, а пізніше викладає у музичному училищі, педагогічному інституті, Львівській консерваторії.

З 1959 року Є. Козак переходить на роботу завідуючого кафедрою музично-педагогічного факультету Львівської консерваторії. Згодом він стає проректором консерваторії з навчальної та наукової роботи.

Так уже склалося, що кафедрою композиції Львівської консерваторії в різні періоди завідували непересічні музиканти. З 1973-го по 1975 рік кафедрою завідував Євген Козак. Між іншим, у наш час цією кафедрою завідує видатний композитор, Герой України, член-кореспондент академії мистецтв України, професор Мирослав Скорик.

Євген Козак, будучи вокальним композитором, радив учням писати музику на поетичні тексти. «Поезія запрограмовує набір емоцій, що їх має виразити музикою композитор» - говорив композитор.

З 1975 року Євген Козак займав посаду в.о. професора Львівської консерваторії (гармонія, хорове аранжування).

В консерваторії він працював до кінця життя (1988).

Свій композиторський шлях Є. Козак розпочав із створення естрадно-розважальної музики. Його естрадні пісні, такі як, наприклад, “Львівський вальс”, “Стрийський парк” “Львів’янки” й особливо тангові мелодії, були настільки популярними, що Є. Козака свого часу вважали одним із основоположників української естради в Галичині.

Розвиток української музики після другої світової війни відзначався винятково складними умовами свого становлення. З одного боку, сталінське «керівництво культурою» накладало важкий відбиток на творчу фантазію, сковувало свободу творчості. В Україні, як і у всьому СРСР музика виконувала ідеологічну функцію, піддавалась жорсткому керівництву з боку відповідних органів, що значно знижувало її художній рівень. Професор Степан Стельмащук у своїх спогадах про Євгена Козака у тижневику «Неділя» пише зокрема про те як КДБ зацікавилося композитором, коли він відкрито говорив про те, що автором пісні «Гуцулка Ксеня» є Ярослав Барнич. Як відомо Барнич був у свій час членом легіону УСС. Стельмащук згадує, що композитора викликали у КДБ і сказали: «Нє лєзь нє в свойо дєло». Саме так і не інакше: «Нє лєзь! »

В таких задушливих умовах «виживають» ті жанри, які за своєю природою є більш демократичними і невибагливими в сенсі професіоналізму. У 50-і  -  60-і роки («пісенна епоха») були написані та широко виконувались ліричні пісні Платона Майбороди, Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака. Ці пісні залишаються популярними і у наш час.

Не секрет,що у радянські часи кожен композитор повинен був мати у своєму творчому портфелі хоча б одну, а краще декілька пісень відповідного ідеологічного змісту, що прославляли б партію, Леніна, комсомол і всі інші керівні органи. Не минула ця доля і Євгена Козака (хорові твори «Слава Великому Жовтню» на вірші Андрія Пашка, «Пісня про партію»).

Кохаючись усім серцем в українській народній пісні, Євген Козак глибоко вивчив таємниці народнопісенної творчості та проникнув у її художньо-виконавську суть.

Особливо близьким для нього було виконання пісень хором без музичного супроводу - a capella. Тому, акапельний різновид обробки, який утвердив в українській музиці М. Леонтович, здобув у творчості Є. Козака найбільшого поширення. Свого часу в неофіційних колах культурної громадськості Є. Козака називали “львівським Леонтовичем”.

Опираючись на величезний досвід своїх попередників, і, передовсім, М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, а також і своїх сучасників – С. Людкевича, М. Колесси, Євген Козак зумів сказати в опрацюваннях народних пісень своє неповторне слово. Він розширив художньо-виразові межі жанру до високого віртуозного та творчо-мистецького рівня, показав невичерпність авторської фантазії, став воістину композитором-новатором. У його творчому доробку опрацювання гуцульських, лемківських, бойківських, а також закарпатських та буковинських народних пісень.

Окрім народних пісень композитор часто вдавався й до опрацювання пісень літературного походження - “Стоїть гора високая” (сл. Л.Глібова), “Чорнії брови, карії очі” (сл. К. Думитрашка, мел. Д. Бонковського), “Ніч яка, Господи, зоряна, ясная” (сл. М.Старицького), та пісень на слова Т.Шевченка: “Думи мої”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Якби мені черевики”, “Ой три шляхи широкії”, “Садок вишневий коло хати”, “По діброві вітер виє”, “Ой одна я, одна”.

У творчій спадщині композитора є і ряд опрацювань стрілецьких пісень: “Човник хитається”, “Накрила нічка”, “Ой чого ти зажурився”, “Казала дівчина”, “Ой там при долині” (1937), “За твої, дівчино”, “Ірчик”, “І снилося з ночі дівчині”, “Не сміє бути в нас страху” тощо.

Хорові “в’язанки” українських народних пісень Є. Козака можна з упевненістю вважати своєрідними “хоровими концертами” на українській народнопісенній основі (“Невдале залицяння”, “Лучче було не ходити”, “Не женився – не журився”, “Гей, браття-опришки” і ін.). Подібних новаторських і високомистецьких аналогів у нашій сучасній хоровій літературі не знаходимо.

Відомими творами Євгена Теодоровича Козака є театралізований концерт «Буковинське весілля» (1956); хори «Під небом України», «Цвіти, Україно!», «Вівчарик», «Вітер з полонини», «Буковинська полька» (1957) – на слова Івана Кутеня, «Утоптала стежечку» (1970) – на слова Тараса Шевченка, «Тарасу Шевченку» (1970); вокальні ансамблі; обробки українських народних пісень; обробки пісень на слова Тараса Шевченка для мішаного, жіночого та чоловічого хору – «Думи мої, думи мої» (1961), «Якби мені черевики» (1961), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1964), «По діброві вітер виє» (1964), «Ой одна я, одна» (1964), «Ой три шляхи широкії» (1964), «Садок вишневий коло хати» (1964); музика до драматичних вистав.

Хорові опрацювання Євгена Козака є величезним здобутком всієї сучасної української музично-хорової культури. Вони вже увійшли до скарбниці нашої музичної культури як неперевершені мистецькі взірці. А створювані у вкрай несприятливих умовах, вони несуть сучасним шанувальникам хорової музики величезний заряд енерґії, оптимізму, віри у перемогу духу нашого народу, його неперевершеного мистецького генія.

Пісенні твори Євгена Козака написані на слова Ростислава Братуня «Стрийський парк», «Львівянки» і у наш час залишаються музичною візиткою міста Львова. Цікаво, що Мирослав Скорик зробив сучасну обробку мелодії «Стрийський парк» і включив цей твір у свій музичний альбом.

Композиторська і освітянська діяльність Євгена Козака були відзначені орденом «Знак пошани», медалями. У 1957 році він був удостоєний звання Заслужений діяч мистецтв УРСР.

Є.Т. Козак помер 27 грудня 1988 р. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.