Іван Олексійович Сікорський народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії. Після закінчення курсу медичних наук в університеті Св. Володимира (жовтень 1869 р.) залишився на 3 роки при ньому для підготовки до професорського звання.
У 1872 р. Іван Олексійович захистив дисертацію "Про лімфатичні судини легенів", радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини. З 1873 року працював у Петербурзі.
У 1884 році вчений отримав пропозицію перейти у Московський університет, але відмовився та повернувся до Київського університету, де працював професором упродовж 26 років, майже до своєї смерті.
Його монографія "Про заїкання" була перекладена німецькою та зробила ім’я Сікорського відомим за кордоном.
Іван Олексійович Сікорський одним із перших психологів у Європі експериментував, спостерігаючи за розумовою діяльністю учнів. В 1879 р. його обрали членом-кореспондентом Бельгійського королівського медичного товариства, 1882 р. він став іноземним членом-кореспондентом Паризького товариства громадської медицини і професійної гігієни, а також членом Товариства психіатрів і Товариства російських лікарів (Санкт-Петербург).
Ученого цікавили різні психолого-педагогічні проблеми, серед них —психологічне значення дитинства, дошкільного періоду. Він одним із перших вітчизняних педагогів звернув увагу на дошкільний вік як на окремий період дитинства, присвятивши цьому важливому питанню багато психологічних і педагогічних розвідок. Серед найвідоміших — «Воспитание в возрасте первого детства» (1884 р.), «Душа ребёнка» (1901 р.). У цих працях підкреслюється психологічне значення дошкільного періоду.
Він не лише займався дослідженням фізіологічного та психологічного розвитку дитини, а й брав активну участь у суспільному і педагогічному житті Києва. 30 вересня 1907 р. його обрали директором Київського педагогічного фребелівського інституту (першого і єдиного на початку ХХ ст. вищого навчального закладу, який готував вихователів і керівників дитячих садків) і головою Київського фребелівського товариства. 26 жовтня 1908 р. на урочистому відкритті Товариства Іван Олексійович Сікорський сказав про те, що потрібно «уметь распознать детскую душу, по возможности раньше определить и предусмотреть будущее человека в ту пору, когда он ещё, возможно, не научился отличать правую руку от левой, когда не умеет стоять на своих ногах или проговаривать слова».
У січні 1910 р. вченому було присвоєно звання заслуженого професора Київського університету Св. Володимира.
Треба відзначити, що Іван Сікорський мав неприховано українофобські погляди та заперечував існування окремого українського народу. Зокрема, Сікорський тримався російських націоналістичних, монархічних та антисемітичних поглядів.
Сікорський Іван Олексійович був почесним членом київського клубу російських націоналістів і стояв на позиціях триєдиного російського народу та малоросійства та вважав українців малоросами, південно-західною гілкою єдиного російського народу, а не окремим етносом.
У своїй доповіді в "Київському клубі російських націоналістів" 7 лютого 1913 року під заголовком "Росіяни та українці" Сікорський різко розкритикував працю Михайла Грушевсьського про Київську Русь, у якій той заявив про потребу окремо рахувати народності росіян та українців під час перепису населення. Зокрема Сікорський заявив:
"Етнографічний термін "українці" у зв'язку з відсутністю об'єкту, тобто етнографічно окремого народу, не має підстав існувати, а визначення території назвою "Україна" втратило свою початкову адміністративну потребу й тому сам термін здається непотрібним, на кшталт іменування "Священна Римська Імперія" або "Московське царство"".
Перелом у житті Івана Олексійовича Сікорського стався того ж 1913 році, коли він виступив як експерт у справі Бейліса (інспірованого судового процесу проти людини, безпідставно звинуваченої у вбивстві з ритуальною метою православного хлопчика). Іван Олексійович Сікорський висловив припущення, що ці ритуальні дії були здійснені фанатиками-сектантами іудейського віросповідання. Психолога звинуватили в «юдофобстві», від нього почала відвертатися демократично налаштована інтелігенція. Прогресивна преса в Росії та Європі різко й негативно висловилася на його адресу.
Іван і його дружина Марія (Зінаїда) Стефанівна, уроджена Темрюк-Черкасова були відомими медиками. Медицині вони віддавалися серцем і душею. Окрім медицини, обоє мали широку загальну освіту, чудово зналися на музиці, літературі, мистецтві. Вони виховали пятеро дітей: Сергія, Ольгу, Олену, Лідію, Ігоря.
Будинок Сікорських у Києві, Ярославів Вал 15-а
Старший син Сергій закінчив Морський кадетський корпус у Санкт-Петербурзі і загинув у першій світовій війні. Наймолодший син, Ігор Сікорський, емігрував у 1918 році спочатку у Францію а потім у Сполучені Штати Америки та став видатним авіаконструктором.
Ігор Сікорський(син Івана Олексійовича) під впливом української діаспори став асоціювати себе з Україною. У 1933 році він писав Василю Галичу: " Мій рід, який походить з села на Київщині, де мій дід і прадід були священиками, є чисто українського походження".
Помер Іван Олексійович Сікорський 14 лютого 1919 р. в Києві від інфаркту після допиту у ЧК, на якому його змушували звернутися через пресу до молодшого сина авіаконструктора Ігоря з вимогою повернутися з еміграції.
Іван Олексійович похований на Байковому цвинтарі в Києві. Відповідно до волі вченого, особисту бібліотеку, що налічувала понад 1 200 томів, було подаровано університетові.
Сікорський є автором понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 з загальної психології.
Іван Олексійович Сікорський, син священика, став прототипом образу Св. Іоанна.Образ намалював Віктор Васнецов, розписуючи Володимирівський собор у Києві.
No comments:
Post a Comment