Володимир Петрович
Філатов народився 15 (27) лютого 1875
року в селі Михайлівка, Пензенської губернії (нині Лямбірський район у Мордовії) у
родині земського лікаря — Петра Федоровича Філатова. Петро Федорович був
високоосвіченим медиком, фахівцем з хірургії та очних хворіб. Сім'я Філатових
походила із збіднілих дворян і була майже вся задіяна у медицині. Чотири з шести братів Петра Федоровича були
лікарями, а інші досягли немалих успіхів у своєму житті: Михайло — був
інженером, Абрам — гінеколог, Ніл — талановитий педіатр,
основоположник російської педіатрії, Федір — успішний земський лікар,
Борис — вдалий юрист та Микола, також відомий лікар.
У 1882 році разом з
родиною Володимир переїхав до Симбірська (нині Ульяновськ).
У 1892 році юнак
закінчив місцеву класичну гімназію, яка давала блискучу, всесторонню освіту. Як і більшість талановитих людей,
Володимир був особистістю неординарною та багатогранною. Писав вірші та малював
картини, займався музикою та філософією, володів кількома іноземними мовами.
Улюбленим заняттям юнака на літніх канікулах був живопис і поезія, але він
вирішив присвятити себе медицині. Можливо батько, працюючи у Симбірській
земській лікарні, пробудив у синові любов до медицини.
Вважається, що Філатов вибрав галузь медицини,
коли якось побачив сліпого чоловіка, що йшов із паличкою та простукував нею
свій шлях. Майбутній академік був вражений і інстинктивно вигукнув: «Кожна
людина повинна бачити сонце!». Згодом ця фраза стала девізом інституту,
який відкрив в Одесі вчений.
По закінченню Імператорського
московського університету з відзнакою у 1897 році, за пропозицією
Адріана Крюкова, юнак деякий час працював ординатором університетської очної
клініки (у 1897-1902 роках). З 1899 року по 1905 рік медик працював ординатором
Московської очної лікарні, під керівництвом професора Сергія Ложечнікова.
У 1905 році на
запрошення професора Головіна Філатов переїхав до Одеси, щоб почати роботу
ординатора у клініці при Одеському університеті.
З цього часу і до
кінця життя вся наукова, суспільно-корисна і практична діяльність Філатова була
тісно пов’язана з Україною.
У новому місті колишній студент поселився на
вулиці Гоголя. У 1906 році став асистентом кафедри, а у
1908 році захистив, присвячену батькові, докторську дисертацію на тему «Вчення
про клітинні отрути в офтальмології». Це велике дослідження, більш ніж на
400 сторінок було присвячене цитотоксичним сироваткам. У 1909 році молодий доктор медицини отримав
приват-доцентський курс. А з 1911 року, після від'їзду Головіна до Москви,
очолив кафедру очних захворювань Одеського університету (з 1919 року — Одеського медичного інституту),
якою керував до 1956 року. Окрім того, з того ж року, будучи вже професором,
Філатов був беззмінним головою Одеського офтальмологічного товариства, де
неодноразово виступав з доповідями, впливаючи на наукову думку місцевих
окулістів. Вже в якості професора Володимир Петрович приділяв багато уваги
викладанню очних хворіб студентам і практикуючим лікарям. Він ретельно готувався
до лекцій, сам малював плакати, таблиці та схеми для кращого їх сприйняття.
Філатов заснував
Одеську офтальмологічну школу і керував нею з 1911 року. Ця школа внесла
визначний вклад у розробку пластичних відновлюваних операцій, в оперативну
хірургію органу зору, лікування очних захворювань, фізіологічної оптики і ін..
Революція застала
Філатова в Одесі. Ось як, за його власними словами, сприйняв молодий вчений бурхливі
події 1917 року: « До практичної політики я був байдужий, задовольнявся лише
літературою. Лютневу революцію я вітав, як і Тимчасовий уряд. Результати
Установчих зборів, у сенсі встановлення правління я вважав задовільними.
Перехід влади до більшовиків я не міг охопити своїм настроєм. Мені здавалось,
що це занадто сильний зсув… Коли радянська влада остаточно встановилася в
Одесі, то я прийняв її як факт з великою часткою тривоги». Незважаючи на
виразне несприйняття більшовизму, вчений не залишає Україну і місто Одесу, яке
стало для нього рідним. Він продовжує натхненно працювати і приносити людям
світло у буквальному розумінні цього слова.
Філатову належить
розробка вчення про біогенні стимулятори, яке лягло в основу тканинної терапії.
У пошуках засобів боротьби з післяопераційним помутнінням трансплантата при
пересадці рогівки, вчений спостерігав, що додатково пересаджений клаптик
поверхневого шару рогівки приводить до просвітлення трансплантата. Подальші
дослідження Філатова та його учнів показали, що підсадка під шкіру людини
різноманітних тканин (тваринного і рослинного походження) має терапевтичну дію при ряді захворювань (очні
хвороби, язви шкіри, гінекологічні захворювання та ін.). Як робочу гіпотезу
Філатов висловив положення, що консервація тканини в особливих умовах (низька
температура для тканин тваринного походження і відсутність світла для рослинних
тканин) веде до накопичення у пересадочному матеріалі особливих речовин, збуджуючих
життєві процеси в трансплантаті; ці речовини (названі Філатовим біогенними
стимуляторами), будучи введеними у хворий організм, активують його фізіологічні
реакції і ведуть до виздоровлення.
Філатов зробив
значний вклад у пластичну і відновлювальну хірургію запропонувавши у 1917 році
метод круглого стебла. Перевага круглого стебла перед існуючими методами пересадки
шкіри полягає в тому, що стебло, завдяки розвитку великих кровоносних судин у
ньому, прекрасно насичує шматок шкіри і є захищеним від інфекції, так як не має
ранової поверхні. Цей метод, як і багато інших непересічних ідей та методів,
академік досить детально описав у своїй монографії «Мої шляхи в науці», що
вийшла друком у 1955 році.
В 1951 році за
видатні заслуги в області офтальмології і загальної хірургії АН СРСР присудила
Філатову золоту медаль імені І.І.
Мечникова.
У часи
радянсько-німецької війни Філатов плідно працював у евакуації як практичний
хірург та як науковець.
У вересні 1944 року
Володимир Петрович разом із співробітниками інституту повернувся до Одеси і
взявся за відновлення зруйнованих та спустошених будівель.
За один рік вдалося
відновити частину інституту, розгорнути 120 ліжок та 6 лабораторій. А вже у
1946 році академік здійснив ще одну свою мрію — випустив «Офтальмологический журнал» і був його першим редактором. Того ж року академік почав читати лекції у Первомайському
медичному училищі. Там він пропрацював до 1953 року.
Повоєнні роки принесли вченому справжнє визнання далеко за межами Радянського Союзу. Хворі та поранені прагнули потрапити на прийом до професора. У чергу на прийом в поліклініку хворі ставали з вечора, а для консультацій з найважчими хворими доктор виділяв кілька годин три рази на тиждень. За словами його учнів, навіть безнадійним хворим він ніколи не казав «Ні», стверджуючи, що відбирати віру у хворого — великий гріх. Тому постійно казав: «…може бути, адже наука розвивається». Вважаючи, що офтальмолог, який не володіє скальпелем, не може бути добрим фахівцем, Володимир Петрович приділяв багато уваги хірургічній підготовці своїх учнів. Майстерно виконуючи найбільш складні й тонкі очні операції, він щодня передавав свої навички учням. За півстоліття діяльності Філатова ним особисто було проведено кілька тисяч операцій.
В серні 1949 року Володимир Петрович Філатов встановив своєрідний світовий рекорд зробивши тисячну операцію з пересадки рогівки.
За наукові та лікарські досягнення Володимир Петрович був удостоєний високих державних нагород і титулів. Він був дійсним членом АМН СРСР та АН УРСР, був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (у 1950 році), отримав ряд вищих орденів, був лауреатом Сталінської премії.
Символічним є випадок, коли 15 липня 1950 року в Одесі проходило урочисте засідання з нагоди 75-річчя академіка і присвоєння йому звання Героя Соціалістичної Праці, ювілярові порадили розпочати свій виступ з подяки партії та уряду за високу нагороду, але академік розпочав зі слів про надихаючий вплив своїх родичів — Ніла та Петра Філатових.
Володимир Петрович
є автором більш ніж 450 наукових праць, в т.ч. монографії. Разом з тим він брав
активну участь у суспільно політичному житті.
Попри свою безпартійність, академік Володимир Філатов вів значну громадсько-політичну діяльність. Він обирався депутатом Верховної Ради УРСР 1-го (1938–1947), 2-го (1947–1951), 3-го (1951–1955) та 4-го скликань (1955–1959). Все життя науковець був вельми релігійним та домагався збереження релігійних пам'яток в Одесі. Окрім того листувався з багатьма релігійними діячами свого часу. Своєрідним пам’ятником видатному лікарю стала так звана Ваза Філатова (фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки), яку було встановлену на місці вівтаря зруйнованого у 1936 році одеського Спасо-Преображенського собору, завдяки клопотанню академіка. Тим самим святе місце було врятовано від наруги.
Останні роки свого життя вчений провів у квартирі на Пролетарському бульварі (нині бульвару повернули стару назву — Французький). Помер Володимир Петрович Філатов 30 жовтня 1956 року від крововиливу в мозок. Похований на Другому Християнському цвинтарі Одеси. У подальшій розробці наукових ідей видатного лікаря та збереженні традицій «філатовської школи» велику роль зіграла його учениця — академік Надія Олександрівна Пучківська, яка у 1956-1985 роках очолювала інститут. Пучківська суттєво вдосконалила систему термінової допомоги при травмах ока.
23 листопада 1956 року Вчена рада інституту прийняла рішення про увічнення пам'яті першого його директора. На фронтоні будівлі інституту було встановлено дошку із написом: «Науково-дослідний інститут очних хворіб і тканинної терапії імені академіка В. П. Філатова», а в його робочому кабінеті був створений кабінет-музей академіка Філатова, де і сьогодні все зберігається в такому ж вигляді, яким було за життя офтальмолога.
У 1961 році Рада Міністрів СРСР заснувала Премію імені академіка В.П. Філатова «За кращу роботу з офтальмохірургії та пластичній хірургії». Першою цієї премії була удостоєна учениця Філатова — Надія Олександрівна Пучківська за монографію «Пересадка рогової оболонки при ускладнених більмах». У 1962 році було випущено поштову марку із зображенням академіка.
У 2005 році
Національний банк України випустив ювілейну монету, присвячену вченому, на
аверсі якої зображено стилізовану схему оптичної системи ока людини, а на
реверсі викарбувано портрет офтальмолога.
Сьогодні Інститут
очних хворіб і тканинної терапії імені В. П. Філатова Національної академії
медичних наук України продовжує розробку нових методів профілактики, лікування
та реабілітації при захворюваннях і пошкодженнях очей і їх наслідків, виховує
висококваліфікованих лікарів, надає офтальмологічну допомогу населенню України.
Діяльність
Інституту є найкращим вшануванням пам’яті вченого, мета якого була нести людям
щастя бачити сонце.
Тереса Барановська
Липень 2014року
