Нестор Літописець – творець однієї з найвидатніших пам’яток світової культури «Повісті минулих літ».

Народився преподобний Нестор не раніше, ніж 1056 року. В сімнадцять років юнак прийшов до Печерського монастиря, заставши ще ігумена Феодосія.  Після смерті Феодосія, при ігумені Стефані Нестор виконував різні обов’язки, навчався у печерських подвижників тілесної і духовної чистоти, глибокого смирення, цілковитого послуху, вивчав мови. Молитвою та послухом юнак невдовзі перевершив навіть найвидатніших старців. Десь у 1074-1075 роках преподобний Стефан постриг Нестора в ченці й удостоїв його сану ієродиякона. Допитливий та гострий розум Нестора не знав спокою. Нестор продовжував вивчати історію, літературу, грецьку мову та богослов'я. Згодом він справедливо став вважатися найосвіченішою людиною Київської Русі кінця XI — початку XII століття.

Цілком зрозуміло, що Нестор користувався надзвичайною повагою й авторитетом серед братства, а тому був обраний ігуменом.

До недавнього часу документально достовірних портретів Нестора не було. Проте у 1980 році доктор біологічних наук О.І.Данилова, ґрунтуючись на дослідженнях мощей, створила графічний портрет (профільний варіант) Нестора-літописця – худорлявого, трохи сутулого чоловіка на зріст близько 165 см, з виразним і спокійним обличчям,“ Лоб - високий і опуклий, ніс середнього розміру зі слабо вигнутою спинкою”. Деякі морфологічні особливості свідчать про значне навантаження на великий палець правої руки й звичну сидячу позу з нахилом уперед. За даними сучасної науки, Нестор прожив 65 років.

У нашій уяві образ літописця - це образ глибокого мудрого старця, що в затишну келію заховався від світу й, « добру і злу внімаючи спокійно», складає «ізвіт» нащадкам – беззастережний і вільний від емоцій реєстр чужої діяльності, поривань, надій, мрій. Але цей уявний образ дуже далекий від справжнього. Преподобний Нестор був чоловіком активним, дуже бурхливого темпераменту, емоційним, що раз у раз проривається крізь оповідальні скупі літописні рядки. Бути монахом у середньовіччі - зовсім не означало відгородитися від світу. Скоріше навпаки. Київські ченці 11-12 ст. брали активну участь у тогочасному суспільному та політичному житті, а печерський ігумен Никон, змушений був навіть утекти з Києва до Тмуторокані, зазнавши цілком одвертого політичного цькування. Дуже гаряче цікавився політикою й Нестор. Він був особистим другом Яна Вишатича - київського тисяцького, сина Вишати - воєводи великого князя Ярослава Володимировича.

Справою життя Нестора стала книжна справа, складання літописів. «Велика буває користь від учення книжного, — говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». У праці над літописами стали йому у пригоді, окрім  богословських знань, його непересічні здібності до літератури, досконале володіння грецькою мовою, і, насамперед, глибоке розуміння важливості історії для розвитку нації і держави.

До нашого часу збереглося три праці літописця:

Ø  “Житіє Бориса і Гліба”. Завдяки Нестору імена цих юних княжичів не були забуті.

Ø  “Житіє святого Феодосія Печерського”. Твір написаний просто і доступно. Він описує детально духовне життя святого, наводить уривки з його повчань, розповідає про історію монастиря. Твір значною мірою вплинув на східнослов'янську житійну літературу.

Ø  Літопис “Повість минулих літ” («Повість временних літ») - найвизначніший твір Нестора.

Нестора Літописця надзвичайно цікавила історія рідної землі. Він читав і перечитував усе, що міг знайти по цій темі: дивом вцілілі літописні згадки своїх попередників (ігуменів Никона та Іоанна), твори грецьких авторів, в яких були свідчення про Русь (Григорій Амартол), а також не залишав без уваги народні перекази та оповідання. Та окремо кожний твір давав лише епізодичні відомості. Тоді Нестор вирішив написати таку книгу, яка, опираючись на праці попередників, відтворювала би повну історичну картину.

Намагаючись викласти події якомога достовірніше, Нестор-літописець у 1107 р. вирушає до Володимир-Волинського та у Зимненський Святогірський монастирі на пошуки першоджерел. Внаслідок чого Волинський літопис було включено до «Повісті минулих літ» майже в повному обсязі.

«Повість минулих літ» було завершено близько 1113 року. Написання повісті зайняло майже 20 років. Хроніку подій у ній було зведено до 1110 року. Таким чином, тогочасні події, зафіксовані пером Нестора, стали відомі нащадкам. Завдяки великій праці подвижника нам відкриваються славні сторінки минулого, які надихали і продовжують надихати наступні покоління до осмислення історичних подій, створення видатних літературних шедеврів та творів образотворчого мистецтва.

Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й його подвижницькими діяннями. Цією працею він і самого себе включив у книги життя вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена ваші написані на небесах».

Без сумніву, «Повість минулих літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючи усі пласти суспільного буття — від палаців князів до бідних хатинок трударів. Книга Нестора — це невичерпне джерело знань, відомостей про десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваною часом правдою. 

Ось деякі уривки літопису:   «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни в Києві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се городом руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. І прийшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти? » І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня (свого), ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од нього, як пророчили були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од цього черепа смерть мені прийняти? » І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. І плакали за ним всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три…»

У літописі Нестор описує, як із євангельською проповіддю приходив в Україну святий апостол Андрій, детально оповідає про князювання Аскольда й Діра, Олега, Ігоря, Ольги. Він доносить до нащадків  історію хрещення Володимира і всього народу.  Розповідаючи про дипломатичні стосунки Київської Русі з іншими країнами, Нестор з болем оповідає про іноземні зазіхання та княжі міжусобиці, які шкодять руській державі і закликає співвітчизників до миру і єднання.

Загалом про Русь–Україну автор говорить, як про окрему, самобутню, ні від кого незалежну державу, яка має своє особливе місце серед інших країн. Правда, із сумом зазначає, що хоч “земля наша велика й багата, але ладу в ній нема”. Та автор оптимізму не втрачає і прикладами з минулого показує, що зло завжди буде переможене.

Також у “Повісті…” багато географічних даних, розповідається про сонячні затемнення, землетруси, що відбувалися у ті часи.

Нестор щедро вплітає у канву  “Повісті минулих літ” повчальні цитати з Біблії.

 «Повість минулих літ» є особливо цінною тому, що про деякі історичні факти можна дізнатися лише з неї.

Визначний український історик Михайло Грушевський писав, що Нестор був великий ерудит, високообдарований дослідник, який створив першу наукову концепцію історії України.

Преподобний Нестор працював до останнього дня свого земного життя.

Упокоївся преподобний Нестор-літописець ймовiрно у 1113 роцi. Він був похований у рідному монастирі. Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Житіє Нестора вперше з'явилося у друкованому Печерському Патерику від 1661.

Після смерті Нестора літописання “Повість минулих літ» було передано у Видубицький Михайлівський монастир, де ігумен Сильвестр переробив заключні статті твору, довівши розповідь до 1117 року.

Український народ свято зберігає вдячну пам'ять про великого подвижника Нестора Літописця:

Ø  У Києві побудовано два храми преподобного Нестора Літописця (по вул. Промислова у 2010, і по вул. Академіка Доброхотова, 7-а у 2013 на територіїКиївського університету права НАН України).

Ø  9 листопада православна церква відзначає день преподобного Нестора.

Ø  Українською православною Церквою встановлений орден "Преподобного Нестора-літописця".

Ø  Іменем Нестор, що у грецькій мові означає «найдосвідченіший», вдячні українці називають своїх синів.

Тереса Барановська

Серпень 2016 року