Поучення Володимира Мономаха – видатний світський твір давньої Русі .

У 2017 році минає 900 років з часу написання Великим князем київським Володимиром Мономахом "Поучення дітям" - видатного світського твору давньої Русі – України.

Для кращого розуміння цієї пам’ятки філософсько-наставницького жанру спочатку варто відновити у пам’яті особистість автора цього знаменитого твору.

  Великий князь київський Володимир (Василь) Мономах (*1053 - †19 травня 1125) – нащадок двох могутніх на той час європейських династій – Давньоруської та Візантійської був визначним політиком, полководцем, законотворцем, мислителем, письменником; людиною освіченою і глибоко віруючою.

Син Всеволода Ярославовича (сина Ярослава Мудрого) і Марії, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, як написано у літописі, відзначався добротою і гарною зовнішністю - "…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний".

Ставши Великим київським князем після Київського повстання 1113 року, Володимир розробив і написав набір законів – Статут Володимира Мономаха. Статут був прийнятий представниками вищої феодальної знаті у селі Берестові під Києвом. Складався Статут з 69 статей, що містили норми кримінального, цивільного та судового права. Статут робив деякі поступки міським низам. Наприклад, Статут обмежував лихварські відсотки до 25% річних, забороняв перетворювати на раба неспроможного купця-боржника, якщо неспроможність сталася внаслідок нещасного випадку і тому подібне.

Народ дуже любив князя Володимира за його справедливість, хоробрість, виваженість, правдивість, щирість, доброту. У літописі читаємо, що коли Володимир засів на Київському престолі, то він «просвітив Руську землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях».

У 1873 р. видатний український учений Микола Костомаров у своїй "Руській історії в жиггєописах її найголовніших діячів" писав про Володимира Мономаха: "Між давніми князями до татарського періоду після Ярослава ніхто не залишив по собі такої гучної і доброї пам'яті, як Володимир Мономах, князь діяльний, сильний волею, котрий вирізнявся здоровим глуздом серед своєї братії, князів руських".

При тому великий князь був надзвичайно віруючою людиною. На думку нашого історика та археолога Сергія Олександровича Висоцького – дослідника графіті та фресок Софії Київської - саме Мономах єдиний із тогочасних можновладців, залишив на стінах Софії Київської два надписи: "Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи" та "Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний", що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду.

В Лаврентієвському літописі наведено легенду, нібито Володимир Мономах одержав від свого діда по матері, візантійського імператора Константина IX Мономаха барми і корону (шапку Мономаха), які були символом імператорської влади. Шапка Мономаха нині зберігається в Оружейній палаті у Москві.

Головним твором Володимира Мономаха, що дійшов до нас, є відоме "Поучення дітям", вміщене у Лаврентіївському літописі  — своєрідний духовний заповіт нащадкам. Основна ідея "Поучення" — необхідність збереження державної єдності як запоруки безпеки країни. В ньому утверджуються норми та ідеали християнської моралі: співчуття, доброчинність, милосердя, а також справедливість, яка і розглядається як істинна законність.

Написав Володимир Мономах "Поучення" у досить поважному віці. Історики вважають, що твір постав десь у середині лютого 1117 року.

Починається "Поучення" з представлення автора:

"Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів  у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені , і задля християнських людей, бо скільки оберіг  [їх] я по милості божій  і отчою молитвою од усяких бід! "

Володимир у цих словах описує себе, як нащадка Ярослава Мудрого  і візантійської династії Мономахів та пояснює, що ціль цього поучення є не тільки навчити дітей – правителів Русі - як досягти успіхів, але і як уберегти простий народ від наруги та забезпечити йому достойне життя у Руській державі.

Видатний мислитель та письменник, - будучи успішним князем, воїном та можновладцем, - будує своє поучення на прикладах з власного життя і свого великого досвіду. Він навчає дітей благородства, порядності, доброзичливості; наставляє дотримуватись взятих зобов’язань. Треба зауважити, що навіть сучасні вчені часто вживають у своїх філософських творах приклади з повсякденного життя для пояснення і поширення своїх ідей.

Великий князь у короткому "Поученні" чітко і з прикладами сформулював своє бачення правителів Руси, як людей благородних, глибоко порядних, працьовитих та турботливих, сміливих та сильних, які не ставлять особисте збагачення вище інтересів держави. Володимир застерігає дітей від безмірного незаконного накопичення багатства: "Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. "

Великий князь радить дітям не лінуватись, навчає не надіятись на посадників чи збирачів податі. Іншими словами запорука успіху: довіряй, та перевіряй. І хоча наступні слова звучать авторитарно, не забуваймо у який час "Поучення" були написані: "Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: ділá на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав. "

Закінчується "Поучення" словами, які коротко узагальнюють і підводять підсумок усього сказаного у творі :

"Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] Богом звелено. А якщо од Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] — берегтися, [та] Боже оберігання ліпше єсть од людського. "

Через багато століть, Микола Костомаров у своїй "Руській історії в жиггєописах її найголовніших діячів" писав про Володимира Мономаха: " За ним в історії залишиться те велике значення, що, живучи в суспільстві, яке ледве виходило з варварського стану, перебуваючи у такому середовищі, де кожен ганявся за вузькими, користолюбними цілями, ще майже не розуміючи святості права і договору, один Мономах тримав прапор загальної для всіх правди і збирав під нього сили Руської землі". І до цієї оцінки українського історика навряд чи можна щось додати.

Можна хиба що дивуватися, як багато з написаного Володимиром Мономахом у "Поученні дітям", залишається актуальним і у наш космічний вік демократії та високих технологій.

Тереса Барановська

Липень 2016 року